Аркадій Бабченко – “друг хунти” : Ця війна перекинеться з Донбасу на Росію

 

Аркадій Бабченко пройшов дві чеченські війни і вже п’ятнадцять років працює журналістом, спеціалізуючись на репортажах із зон військових конфліктів. За його словами, йому ніколи нічого не сниться, окрім війни. У Львові він зустрівся зі студентами Українського католицького університету, щоб розповісти про роботу журналіста під кулями і про те, як йому живеться в ролі «друга хунти»

Бабченко.jpg5

«Коли ти навчишся долати страх, у тебе з’являться шанси залишитися в живих»

Страх на війні потрібен. Я не знаю людей, які не боялися б.

У чукчів є сорок різних визначень для опису снігу – пластівцями, крупою, поземка, холодний, теплий … А я можу назвати сто різних визначень страху. Він кожен раз різний.

Найстрашніший – це страх мінометного обстрілу. Коли міна летить, її чутно півтори-дві секунди. Цей страх – крижаний, він паралізує, ти нічого не можеш з цим зробити. Просто лежиш як мішок, сховавши обличчя в землю, зблідлий, щелепа відвалюється.

Інший страх – це страх бою. Він гарячий. Ти не бліднеш, а навпаки, червонієш. Кров приливає до голови, барабанні перетинки надуваються бульбашками, адреналін склянками викидається в кров. Ти кипиш, ти готовий йти вперед, звернути плечима гори, вбивати всіх. Це страх дії – він не паралізує, а навпаки, підштовхує.

Який з цих страхів опанує тобою, від тебе не залежить. Будь-якому з них потрібно вміти не піддаватися. Треба зібрати себе в кулак і спробувати подолати страх. У перший раз не виходить ні в кого, але далі буде легше, і з часом вміння прийде. Коли ти навчишся долати страх, у тебе з’являться шанси залишитися в живих і не зробити фатальної помилки.

Страшно перші два тижні. Потім це проходить, залишається тільки відчуття напруги десь під шлунком. Неначе там камінь. Ти постійно живеш з цією напругою, загострюються органи чуття. Чуєш звуки, які в принципі не міг би чути. Реагуєш на кожне ворушіння. У тебе з’являються нові почуття, наприклад, відчуття присутності людини. Його не видно, не чути, він не пахне і ніяк себе не видає, але ти знаєш, що він є і він на тебе дивиться. Ця напруга дозволяє виживати.

«Держава тільки підсилює посттравматичний синдром»

У мене був наймогутніший синдром пост-комбатанта. Коли я повернувся з війни, то ходив по Москві і не розумів, що відбувається, навіщо всі ці люди живуть. Я їх ненавидів: «Там вбивають, а ви тут ходите по казино і кафе, дивитися божевільний телевізор і вам на все начхати!». Повернувшись з війни, російський солдат наданий сам собі. Системи психологічної реабілітації ніколи не було і зараз немає. Мені свого часу ще пощастило, що я москвич – в мегаполісі була можливість вчитися, знайти роботу. А коли беруть хлопця з Липецької області, відправляють на війну, де йому відриває руки-ноги, а потім повертають в чорнуху і безнадія. Кидають сто доларів пенсії – і крутись, виживай далі сам, як знаєш. Росія – злиденна країна. Це Москва – багатюща, і ще десяток міст навколо неї. А від’їжджаєш на сто двадцять кілометрів, перетинаєш Волгу – і все, там ХІХ століття.

 

Був один хлопчина, Діма Лахін. Пробув на війні всього два дні, а потім йому начебто хребет перебило – відмовили ноги. Він сам їх попросив ампутувати, бо вони зігнулися і заважали. Хлопець просто втратив інтерес до життя. У нього пенсія була дві тисячі рублів, а тільки на катетер і бинти йшло чотири. Батьків не було, він жив з бабусею. Як виживати? Ми намагалися прилаштувати його в госпіталь, у мене на руках вже були документи, і в цей момент він помер. Типова доля ветерана в Росії. Держава забирає людину з суспільства, змушуючи її відмовитися від багатьох якостей свого особистого життя, роблячи її гвинтиком військової машини. І вона зобов’язана повернути йому втрачені якості. Ізраїльтяни, наприклад, побудували найсильнішу систему психологічної реабілітації. Первісне значення слова «реабілітація» – відновлення людської гідності. Будь-яка війна позбавляє солдата гідності. Якщо під обстрілом побігав і обличчям в кров і лайно попірнав, тобі треба якось відновлювати самоповагу. Самому з цього видиратися дуже складно. Дуже багато спиваються, сідають у в’язницю або так і не вилазять з війни. Держава не лікує, а навпаки – тільки підсилює синдром пост-комбатанта. Він, до речі, протікає по-різному залежно від того, чи програна війна, чи ні. Повертаючись переможцем, ти налаштований на перемогу і в цьому житті теж. На мою думку, що для України все закінчиться перемогою; для агресора ж подібні війни завжди закінчуються поразкою. Це питання часу і ціни – кількості загиблих і поранених. Але про реабілітацію своїх ветеранів України варто задуматися вже сьогодні – точніше, потрібно було вчора.

Україна Буде з Донбасом, але поки без Криму

Українці призначені на роль нового ворога. А ворог Росії необхідний завжди. Це були естонські фашисти, які зносять пам’ятники нашим солдатам. Потім дуже довгий час найлютішими ворогами були чеченці. Наступні за ними були «чуркобіси». Потім таджицькі емігранти. Після них – грузини. Потім ворогами були геї, потім – невіруючі. Потім були «піндоси». А тепер – «хохли». Місце проклятих чеченців зайняли кляті бандерівці. Це, на мій погляд, перша війна в історії, розв’язана на рівному місці виключно засобами пропаганди. На Донбасі були передумови до громадянської війни. Але я впевнений, що якби не третя сила, не Росія, то ніяка війна не почалася б. Тому що кричати «Росія, Росія» – це одне, а взяти в руки автомати і піти вбивати – зовсім інше.

Я підтримую федералізм руками і ногами. Я за все референдуми, право нації на самовизначення, свободу і за те, щоб кожне село жило, як воно бажає. Але сепаратизм на Донбасі – це тільки привід, який був використаний. Людям «загадили» мозок, і зараз вони прозрівають. А говорити, що вони там на Донбасі самі у всьому винні – перший крок прирівнювання мирного населення до відлюдків. Якщо всіх вважати сепаратистами, то, житлові квартали можна обстрілювати «градами» або грабувати. Це крок до знищення правового суспільства.

Бабченко

Якби кроки в напрямку децентралізації, «природньої федералізації», були зроблені відразу після Майдану, багато чого з того, що відбувається тепер можна було уникнути. Власне, процес стартував, і його започаткувала Дніпропетровська область. Їх батальйони територіальної оборони, за великим рахунком, неконституційні. Але гірше-то від цього не стало! У державі федеральними повинні бути три речі: конституція, армія з міліцією і мова. А в іншому можливі варіанти. Бажаєте дві державні мови – чому ні? Бажаєте право володіти зброєю – будь ласка. Не можна зводити все до єдиного жорсткого знаменника. Фраза «територіальна цілісність України» віддає імперським духом. Україна воює не за територіальну цілісність і не проти сепаратизму, а проти квазідержавних терористичних утворень. Ніякого Придністров’я або Південної Осетії там не побудується. Там буде Чечня зразка 1997 року – розсадник тероризму. Територія буде належати озброєним угрупованням, які зможуть існувати тільки за рахунок грабунку, вбивства, викрадення і торгівлі заручниками. Тому цю проблему доведеться вирішувати у будь-якому випадку. Це питання безпеки держави та її громадян. Україна залишиться в теперішніх кордонах, але поки без Криму. Найближчим часом його повернути не вдасться.

«Україна зараз – це те, чим була Росія в середині 90-х»

На кожній війні є виродки, мерзотники, злочинці. І на кожній війні є мужність, честь, героїзм, відвага і самопожертва. На кожній стороні. Війна на Донбасі по їх співвідношенню, звичайно, не зовсім звичайна, оскільки туди з усієї Росії збираються маргінали. Але є там і адекватні люди. Треба чітко розуміти, що на стороні супротивника – НЕ породження пекла, що не чорти з копитами, а також люди. Кожна сторона воює загалом за добро, справедливість і щастя, просто розуміння цого різне. Кожна сторона хоче виглядати гарною. Ніхто не говорить «Ми прийшли всіх убити і встановити зло на всій землі». Навіть ІДІЛ (ісламістське терористична організація «Ісламська держава Іраку та Леванту», – ред). На Донбасі проти української армії воюють не найманці, а добровольці. Вони бачать світ саме так, тому що російська пропаганда, саме цей світ вклала їм в голову, намалювала саме таку картину. Щоб зрозуміти, що все не так, їм не вистачає освіти. Це набагато менше стосується чеченців. Цим цікава війна заради війни. Вони воювали в Абхазії, в Південній Осетії. Такі люди є і серед російських добровольців. Якщо ти починаєш демонізувати противника, перестаєш бачити в ньому людину, це означає, що можна чинити з ним як хочеш. А це означає, що ти виходиш з правового поля. І крок за кроком рухаєшся до того, до чого вже прийшла Росія. Почалося в Чечні, коли суспільство погодилося: заради перемоги можна «градами» розносити села, застосовувати тортури, скасувати право і ввести страти без суду. Якщо українське суспільство погодиться, що сепаратистів можна розстрілювати без суду, потім почнуться теракти. Вони вже є. Доведеться вбивати без суду терористів по всій країні. А коли ви відступите від норм правосуддя по відношенню до терористів, вам доведеться зробити це і по відношенню до людей, які співчувають їм. А для цього доведеться дати більше повноважень службі безпеки. І погодитися, що судові справи про тероризм можна розглядати в особливому порядку. Потім від справ про тероризм перейдуть до справ про екстремізм … І ось ви в теперішній Росії.

На мій погляд, Україна зараз – це те, чим була Росія в середині 90-х, коли воювала в Чечні. Україна увійшла у війну на Донбасі рівно в тому ж стані: практично зруйновані державні інститути, не дієздатна армія, така ж міліція, майже розвалена держава. Україна у порівнянні з Росією дає надію те, що тут піднялося суспільство. Становлення держави йде природним шляхом – не зверху, а знизу. Суспільство будує державу. Але тим не менше потрібно щоразу бити по руках при будь-якій спробі плекати ненависть.

Моторола – це не російська культура

На Донбасі немає насадження російської культури. Російська культура – це що, Моторола, чи що? Там ведеться пропаганда з метою розв’язання агресивної війни. З приводу чого, до речі, є стаття в Кримінальному кодексі Російської Федерації. Українську культуру на Донбасі насаджувати теж не можна. Почнете діяти насильно – отримаєте «український світ» у тому розумінні, в якому зараз отримали «російський». Культуру взагалі неможливо насадити, її можна тільки розвинути до такої міри, щоб інші самі до неї тягнулися.

Бабченко.jpg3

Війна, яку Росія розв’язала на Донбасі, принесе їй величезні проблеми. Будь-яка війна має тенденцію виходити за рамки регіону, де вона почалася. І те, що ця війна вийде за рамки Донбасу і перекинеться на Росію, це однозначно. У цих межах вона не залишиться. Це вже почалося. Думаю, що в середньостроковій перспективі Росія перетвориться в одне велике «ДНР». Влада вже втрачає контроль над важелями управління суспільством. Гігантська територія досить довго буде існувати за принципом, за яким зараз існує Донбас – її будуть контролювати і занурювати в хаос збройні угруповання.

Практика показує, що озброєного загону зі ста чоловік достатньо, щоб занурити в хаос стотисячний Слов’янськ. Суспільство не може чинити опір згуртованій групі бойовиків. Отже, ста банд по тисячі чоловік буде достатньо, щоб занурити в хаос 140-мільйонну Росію. Тому я вважаю, що війна на Донбасі – початок розпаду Російської Федерації.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Аркадій Бабченко – “друг хунти” : Ця війна перекинеться з Донбасу на Росію