В.Шабунін: хто провалив антикорупційну кампанію в Україні

Глава правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін висловився на тему реального стану справ у боротьбі з хабарництвом.

З його слів, кожен знає як в Україні правильно боротися з корупцією. Але мало хто реально це робить. Одна з небагатьох громадських організацій, яка ефективно боролася з корупційними схемами ще за часів правління Януковича, – Центр протидії коррупціі. ЛІГАБізнесІнформ поговорила з його керівником Віталієм Шабуніним про те, що змінилося в країні за минулий рік і які є шляхи виходу з корупційного глухого кута, в якому опинилася Україна.

Як нова влада з корупцією не бореться

Вертикаль, вибудувана минулою владою, коли всі потоки направлялися в кишені керівництва країни, розсипалася. Централізовані грошові потоки з усього держапарату ліквідовані. Як зазначає Віталій,- “Система саме розпалась, а не була зруйнована зусиллями правоохоронних органів, як часто намагаються це подати чиновники. Після зникнення корупційного центру – втечі “Сім’ї” Віктора Януковича – вертикаль просто не могла зберегтися, і заслуги прокуратури або МВС в цьому немає.

Попри все більшість схем все ще діють. Частина з них зникла з об’єктивних причин – наприклад, корупція у вугільній галузі через війну в Донбасі. Інші продовжують існувати і збагачувати своїх бенефіціарів. Схеми збереглися на рівні відомств, областей, окремих посадових осіб.

Позитив – держава перестала бути тотальним “всмоктувачем”в інтересах верхівки, але це не стосується грошей з бюджету і громадян. Негатив – тотальна корупція нікуди не поділася.

Різко активізувати боротьбу з великою корупцією здатне тільки одне: припинення фінансових вливань з боку західних донорів. І це може стати реальністю вже найближчим часом. Зарубіжні партнери уважно моніторять ситуацію щодо боротьби з корупцією в Україні, і “успіхи” влади їх не тішать. В данний час вони тільки тактовно натякають нашим керівникам, що траншей не буде, постійно відтягують терміни перерахування коштів, але риторика поступово стає жорсткішою. Немає змін, немає успіхів, немає розслідувань – не буде й грошей, що і негайно призведе до економічного колапсу та наблизить соціальну кризу в Україні. Уряду і президенту потрібно це нарешті зрозуміти.

Про Генеральну прокуратуру та її значення

До ГПУ і її очільнику претензій найбільше. Це ключовий орган по боротьбі з корупцією в Україні: він і веде слідство по злочинах високопосадових чиновників, і координує роботу інших відомств, і виступає держобвинувачем у суді. Тому провал боротьби з коррупціей- це відповідальність ГПУ і генерального прокурора Віталія Яреми.

Яскравий приклад некомпетентності або злочинної особистої зацікавленості Яреми – “злив” західних санкцій проти колишнього керівництва країни при Януковичі. Звинувачення по корупційних злочинах – а саме вони цікавлять європейські та західні органи, які не займаються політичними злочинами, – ключовим фігурантам списку санкцій (Іванющенка, Портнову та іньшим) були пред’явлені тільки в кінці грудня. Деяким – буквально за день до розморожування рахунків. З частини “Сім’ї” санкції будуть зняті вже в березні, але ГПУ так і не спромоглася зібрати докази порушень та надати їх західним колегам.

Таких випадків багато. Коли був відкритий доступ до реєстру нерухомості, ми побачили, що українська власність Захарченко (екс-міністр МВС), Ставицького (екс-міністр палива та енергетики), Злочевського (екс-міністр екології) та інших вже неодноразово змінила власників. Виникає питання: у чому була проблема з арештом цієї нерухомості? Чому генеральний прокурор цього не зробив?

Аналогічно – з поверненням майже 2 млн доларів Присяжнюку (екс-міністр агрополітики), вилучених при обшуку житла його сестри. Чому прокуратура вмить не оскаржила це рішення суду?

Це або дурість і кричуща некомпетентність співробітників прокуратури, або їх матеріальна зацікавленість. Я впевнений: друге. І навіть якщо припустити, що генпрокурора Ярему обдурили його корумповані підлеглі, а він сам не був зацікавлений у бездіяльності ГПУ … Навіщо Україні генеральний прокурор, якого можуть безкарно обманювати власні співробітники?

Кадрова політика Яреми теж викликає запитання. Даниленко, заступник Яреми, поки так і не зміг пояснити, де він заробив на кілька квартир і ділянок. Бачун, теж заступник Яреми, замовчує, яким чином його родичам вдалося в 2013 році отримати 6 млн грн у вигляді подарунків і виграшів. Дворак, 24-річний син начальника регіональної митниці, призначений прокурором Дарницького району Києва. Уникнув люстрації прокурор Києва Юлдашев та інші. Список можна продовжувати і продовжувати.

Про відповідальність президента

Я скептик щодо бажання Петра Порошенка боротися з корупцією. Оцінювати варто за результатами, а вони фактично відсутні. Більше півроку минуло з тих пір, як президент прийняв присягу, а які успіхи? Порошенко замкнув на себе майже все управління країною: генпрокурор – його, СБУ – його, спікер – його, парламентська більшість – лояльна. Тим вище відповідальність президента за провалену антикорупційну кампанію. І за те, що жоден – підкреслюю, жоден – продажний високопосадовець, силовик, хабарник не з’явився перед судом.

Складається враження, що президент не розуміє, що своїми діями він катастрофічно “розгойдує човен”, провокує невдоволення співгромадян, яке може вилитися в соціальний вибух. З одного боку, Порошенко оголошує мобілізацію, а з іншого – ігнорує, коли “його” генпрокурор дозволяє “Родині” Януковича виводити активи, допускає звільнення злочинців та зняття арешту з рахунків, закриває кримінальні справи проти колишніх урядовців. На мою думку, за “успіхи” Порошенко в боротьбі з корупцією ФСБ повинна нагородити його орденом.

Саме Порошенко призначив генпрокурора Ярему, під “професійним” керівництвом якого повністю провалено розслідування злочинів проти Майдану і корупційних правопорушень колишньої влади. І те, що генпрокурор зберігає свою посаду, а Україна виступає посміховиськом в очах західних країн, – особиста відповідальність президента.

Президент говорить багато правильних слів про боротьбу з корупцією, але все частіше західні політики та представники міжнародних фінансових організацій йому не вірять, прямо вказують на повний провал боротьби з хабарництвом і злочинну недбалість Яреми та його підлеглих. Тиск світових лідерів – мабуть, єдине, що може змусити Порошенко ініціювати реальну, а не показну боротьбу з корупцією.

Про два правління Яценюка

Арсеній Яценюк так і не став агентом реальних змін. Безліч обіцянок так і залишилися на папері. Прем’єр не раз заявляв, що антикорупційна реформа – одна з найскладніших та її поки важко реалізувати. Але це брехня: якраз боротьба з корупцією не вимагає від держави жодних надзусиль, гігантського фінансування та інших ресурсів. Потрібна, в першу чергу, політична воля, якої у Яценюка немає. Податкова, бюджетна, пенсійна реформи, реформа охорони здоров’я – набагато більш складні та витратні для держави.

Окрім того, Кабмін майже постійно подає  в парламент законопроекти, що містять колосальні корупційні дірки. Зі “свіжих” прикладів – законопроект №1551 про внесення змін до закону про держзакупівлі. Фактично він знімає з непорядних учасників тендерів усіляку відповідальність, дозволяє їм і далі обманювати державу, нівелює більшість досягнень попереднього прогресивного закону про держзакупівлі. Щоб блокувати його прийняття Радою, цивільним організаціям довелося витратити багато часу і сил.

Інший приклад – мораторій на перевірки бізнесу держорганами в другому півріччі 2014-го. Ініціатива потрібна, актуальна, корисна для підприємців. Але чи то через недогляд, чи то зі злого наміру в список держорганів, яким заборонено проводити перевірки, була включена і Державна фінансова інспекція (колишнє КРУ). На практиці це означає, що жоден держорган не має права перевіряти законність при держзакупівлях! На кожну перевірку Держфінінспекції була потрібна окрема санкція Кабінету міністрів. Зрозуміло, наданою можливістю скористався ряд непорядних компаній.

Про міністрів-іноземців

Кидається в очі нерозуміння ними українських реалій. Наприклад, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі запропонував передати функцію закупівель медпрепаратів на обласний рівень. Ця пропозиція тягне за собою низку корупційних ризиків: міністр пішов найлегшим для нього шляхом – зняти з себе відповідальність і передати її місцевим чиновникам. Це занадто сильно ускладнює контроль за ефективністю використання бюджетних коштів, оскільки в десятки разів збільшує кількість закупівель, які необхідно перевіряти. А це тисячі документів! Чи позбавить це корупцію при держзакупівлях медикаментів? З нашої точки зору – ні, оскільки на місцевому рівні легше домовитися і в підсумку кількість угод за підвищеними цінами тільки збільшиться. Ця пропозиція абсурдна та виявляє гігантське число ризиків.

Про Верховну Раду

У парламентсько-президентській республіці роль законодавчого органу дуже велика. Тим сумніше, що в нашому випадку керівництво Ради фактично добровільно самоусунулася.

Одна з ключових фігур – спікер парламенту Володимир Гройсман, при всій до нього повазі, грає роль хлопчика на побігеньках при президенті. Він слухняно виконує вказівки з адміністрації глави держави, блокує включення до порядку денного одних законопроектів та продавлює прийняття інших. Зокрема, ряд проектів, розроблених експертним співтовариством і спрямованих на боротьбу з корупцією, або не вноситься до порядку, або замінюється схожими, але розробленими Кабміном або Адміністрацією президента. У підсумку замість реальних і вкрай потрібних країні змін все підміняється фікцією.

При цьому, з моєї точки зору, нинішній склад Верховної Ради (на відміну від її керівництва) – кращий за всі часи незалежності. Є багато патріотів, фахівців, талановитих депутатів, у тому числі і на чолі різних комітетів. У нас є союзники в Раді, завдяки їм нам вдається блокувати прийняття найбільш одіозних корупційних законопроектів та лобіювати розгляд дійсно необхідних законів.

Про МВС, ГФС і Національне антикорупційне бюро

Стали працювати краще, але починають роботу тільки після “стусана” від громадськості або керівництва країни, яке, у свою чергу, нервово намагається зберегти обличчя перед міжнародними донорами. Доводиться постійно тиснути на вищі посадові особи через ЗМІ, поширювати інформацію через соцмережі, збирати мітинги, звертатися до західних партнерів. Без “стусана” від керівників України наші правоохоронці працювати не хочуть.

Вогнища корупції, за які відповідає ГФС, збереглися. “Обнал” залишився, хабарництво в митниці залишилося, махінації з держзакупівлями залишилися. З державними тендерами зараз дещо складніше, оскільки скоротився обсяг виділених на закупівлі коштів, та й прийнятий минулого року закон про держзакупівлі знизив ризики. Але не ліквідував всі схеми повністю.

Національне антикорупційне бюро зараз знаходиться на етапі формування, але навколо нього вже почалася запекла боротьба. Приміром, Адміністрація президента усіма силами лобіює збереження подачі на розгляд президента кількох кандидатур на пост глави НАБ. Це абсурд – навіщо тоді створюється комісія, яка розглядає кандидатів, якщо остаточне рішення все одно залишиться за президентом? Таким чином він відразу отримає можливість впливати на НАБ. Цей орган повинен бути повністю незалежний і від президента, і від парламенту, і від уряду. Інакше він перетвориться на каральний інструмент, за допомогою якого президент та інші групи впливу будуть розправлятися з політичними та бізнес-конкурентами. Тішить те, що наші західні партнери теж це розуміють і відверто говорять президенту про те, що НАБ не повинно від нього залежати. Навіть середній політично незалежний директор бюро, навіть з неідеальним законом зможе зробити більше, ніж дуже хороший керівник, підзвітний президенту, прем’єру чи парламенту.

Про “унікальний” український шлях у боротьбі з корупцією

Рецепт перемоги в боротьбі з корупцією дуже простий. Україна не унікальна країна, і не потрібно “винаходити велосипед”. Головний принцип ефективної боротьби з корупцією – невідворотність покарання. Кожен, особливо високопосадовець, хабарник повинен розуміти, що за свій злочин він буде сидіти. Поки не засуджений жоден “грішний” чиновник. Не будемо згадувати нинішню владу – чому не сидить жоден корупціонер часів Януковича? Навіть ті, хто зараз є в Україні і докази їх злочинів зібрати елементарно. Дивлячись на це, і нинішні держслужбовці розуміють, що вони ризикують максимум звільненням, а то й просто засудженням громадськості або доганою. Прийнятний рівень ризику.

Без ефективної боротьби з корупцією не буде грошей від міжнародних донорів. МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС і США – головні союзники українців у боротьбі з корупцією. Не буде грошей – буде руйнування економіки, колосальна інфляція і знецінення гривні, що спровокує соціальний вибух, який змете нинішню владу і може призвести до знищення України як держави. На даний момент, Порошенко, Яценюк, Гройсман можуть виправити свої помилки. Без цього у них немає шансів. У разі соціального вибуху, куди вони планують бігти? У Росію? Так їх там миттєво і з задоволенням лінчують. На Захід? Так розлючені західні політики миттєво повернуть їх в Україну. Залишаються країни на зразок Зімбабве або Сомалі – інших варіантів немає.

Із статті Івана Зайцева

ЛIГАБiзнесIнформ
інформаційне агентство
www.liga.net

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

В.Шабунін: хто провалив антикорупційну кампанію в Україні